Коли у вересні 2016-го на фронті загинув український розвідник сенсей Олег Мединський, його поховали на малій батьківщині – у селі Іллінка на березі Хаджибею, Міжлимання. Його приїхали проводити його хлопці-розвідники (біла кісточка, блакитна кров) та майже все село – україномовне, але церква там – МП.

Поминки. Після першої за спомин стає батюшка та каже: “Братья и сестри, и когда сейчас на Украине идет гражданская война, вьі должньі жить мирно и во благости”, підіймаються хлопці, у повній тиші стукають дерев’яні лавки, місцеві замирають. Бійці гнівно дивляться на священика МП. Я думала, що цей момент тривав вічність.

Батюшка відступає та замовкає. Хтось потім його смикнув за рукав : “Він помер за Україну”.

І московський пропагандист замовк.

Так от. Хто буде писати тут мені у коментарях про “Давайте будем мирно жить, у политиков свои планы, а мы должны о мирной жизни думать” – йдуть до путіна та хай його просять “мирно жити” та “думати про мирне життя”.

Бо не Україна цю війну розв’язала, та не “політики”. Це колоніальна війна РФ за території – які велись у XVIII столітті. “Сусіди” застрягли там же – у тому ж столітті. Якщо ви це не зрозуміли у 2019-му – ваші проблеми.

Нам своє робити.

Олена Балаба

Дивіться також: Богдан Фесик – Україно, ти потрібна мені!

Related